Сергій Носенко
Інна

27 Кві, 18:21

336

«Бути частинкою перемоги»: підприємиця з Бучі реанімувала виробництво косметики, яке розгромили росіяни

Бучанка Інна Скаржинська відома багатьом прихильницям якісних і натуральних косметичних засобів. Її сімейний бренд VESNA і однойменний Центр розвитку людини тішили і мотивували тисячі українців. У перспективах був вихід на ринок ЄС, але 24 лютого все це стало неважливим. Війна зруйнувала плани, але не змогла зламати дух. Спеціально для «Київщина 24/7» пані Інна розповіла про свій бізнес, знищені мрії та їх друге народження.

«Все почалося з миловаріння для сім’ї»

«У мене четверо дітей. У всіх дітей були проблеми зі шкірою. Настільки серйозні, що нічого не допомагало. Міняли засоби, лікарів… Хтось з дерматологів порадив прибрати всі промислові порошки і прати дитячий одяг тільки милом. І я вперше побачила позитивний результат» — згадує Інна Скаржинська.

Після перших успіхів вона почала вивчати хімічні складники гігієнічних засобів. І зрозуміла, що після цього не хоче ними користуватись взагалі. Тож вирішила варити власне мило: повністю натуральне, за традиційними рецептами.

«Мені сподобалося, результат був чудовий. Стала виготовляти більше мила. Спочатку продукцію дарували друзям, а потім з’явився попит. Почали продавати. В такому «домашньому режимі» працювали два роки. Потім вирішили спробувати працювати над цим більш серйозно. Поступово дійшли до закупівлі професійного обладнання, розширення асортименту. Так і з’явилася VESNA», — ділиться підприємиця.

Зізнається: довелося багато вчитися. Знань не вистачало. Допомогли закордонні джерела, різні семінари, курси. В цей же час українська ніша виявилася занадто «пострадянською», застарілою. Тому всім, хто працювали на розвиток бренду, довелося перелаштовуватись під сучасні стандарти.

«Поставили за мету отримати у вересні міжнародний сертифікат»

«Ми поступово наближалися до сертифікації. У цьому році збиралися претендувати на сертифікат GMP, який відкрив би для нас продажі продукції в країни Європи. Поставили собі за мету до вересня здобути це право. Для цього треба було всі виробничі процеси привести до ідеального стану. Лабораторні столи, обладнання, всі металеві частини зі спеціальним хімічним покриттям… Все це робилося з любов’ю і з величезними фінансовими затратами», — згадує співбесідниця.

«Ми йшли до цього сім років. Наша лабораторія у Бучі була маленька, але ідеальна. Я впевнена, що аналогів їй в Україні не було. При цьому ми були відкриті: до нас приходили діти зі шкіл, будь-хто міг зайти і подивитися, як робиться косметика».VESNA

За словами Інни, бізнес розвивали без зовнішніх інвестицій. Доводилося брати кредити на обладнання. За 7 років тільки одного разу вийшло побувати «аж» у п’ятиденній відпустці.

«Я дуже важко працювала і збирала все по крупинці: як будь-який українець, який творить історію для себе і свого народу. І це все зруйновано»», — з сумом констатує Інна.

«В той момент я думала про дітей, а не про обладнання»

«Ми виїхали в перший день війни. І це нас врятувало. Ми жили в тому місці, яке було окуповане вже 24 лютого: біля аеропорту Гостомель. Зі свого дев’ятого поверху кожного дня милувалися літаком «Мрія»…

…О четвертій ранку я прокинулася від вибухів. Врятувало, що мій чоловік уважно слідкував за політичною ситуацією. Він і сказав: все, це війна, пора виїжджати», — згадує Інна Скаржинська.

Вона розповідає, що навіть зранку виїхати з Бучі було важко. Шалені черги на заправках, відчуття сильного страху, повне нерозуміння перспектив, реакції влади, дій українських військових…

Про бізнес в той момент не думалося. Вона зізнається: хотіла врятувати дітей, і все інше просто перестало існувати. Хоча VESNA — теж дітище, створене з шаленою любов’ю…

«На третій день війни я зрозуміла, що ми перемогли. Незважаючи на те, що перемога ще попереду, і що ми здобуваємо її дуже дорогою ціною. Але я психологічно відчула це: сила добра сконцентрована в Україні, а добро завжди перемагає зло», — впевнено говорить співбесідниця.

«Зруйнували майже все»

«Коли я вивезла дітей за кордон, почала думати, як рятувати виробництво. Після деокупації Бучі одразу ж приїхала, щоб оцінити ситуацію. Вони знищили майже все. Якщо розуміли, що перед ними (телевізор, посуд, кавоварка чи навіть одноразові рукавички) — крали. Все інше — навмисно ламали і руйнували. Не кажучи про те, що у приміщенні нагиджено», — згадує підприємиця.

лабораторія

Але зізнається, що дещо збереглося — хоч вона до цього думками попрощалася вже з усім обладнанням. Проте все одно було боляче: відчувала смерть власної справи. А ще більше відчуття — шаленої огиди. Настільки сильної, що навіть самій дивно.

«Пам’ятаю, як у дитинстві боялася жабок, змій. А зараз думаю: «Боже, які вони милі у порівнянні з росіянами!» — ділиться Інна.

«Хочу бути частинкою перемоги»

Підприємиця хотіла відновити бізнес у Бучі, але сама зізнається: в той момент це було неможливо. Без електроенергії і газу, без налагодженої логістики і персоналу нічого не зробити.

«А ще мені дуже важко пересилити себе морально. Навіть поприбирати після них, налаштувати вціліле обладнання. Я би точно не запустила виробництво швидко, як це зробила у Львові. Сюди я перевезла те, що є. Знайшлися небайдужі партнери, які надали обладнання, і все — через три дні вже робила шампунь», — каже Інна Скаржиньска.

Зізнається, що з 72 «довоєнних» позицій асортименту вдалося відновити виробництво лише 32.

«Склади з тарою — у Харкові. Люди їдуть і буквально під кулями вивозять її. Наші партнери, які доставлять компоненти — у Дніпрі і Одесі. Коли чую їх оповіді про умови праці — я вражена героїзмом. Але ми продовжуємо працювати, бо треба підтримувати економіку», — стверджує підприємиця.

лабораторія2

Проте у майбутнє вона дивиться впевнено: «Я вибрала працювати. Можна було б пересидіти з кордоном, разом з дітьми. Але я не можу собі цього дозволити. Мій племінник, купа моїх знайомих на передовій, і я не могла просто сидіти вдома і читати новини».

Тому Інна заробляє гроші, відправляє частину армії та відчуває, що може справді допомагати в такий спосіб. Зараз головне — перемогти, каже підприємиця, і бути частинкою цієї перемоги.

Фото зі сторінки Інни Скаржинської у Facebook

Автор: Сергій Носенко