Сергій Носенко
пекар

3 Тра, 11:04

992

На місці холодильників спали окупанти: як відновлює свою роботу пекарня з Бучі

Невеличка глинобитна хатинка у передмісті Бучі. Її легко знайти за ароматом свіжої випічки. У власника «Хатинки пекаря» Ярослава Бурківського важлива місія: спекти триста хлібин на день, щоб безкоштовно роздати нужденним жителям містечка.

хатинка пекаря

Бажання пекти хліб по-справжньому

Обстановка у хатині автентична: про сучасні технології нагадують хіба що електронні ваги на стільниці та пластикові місткості. А ще заміщене вікно з вибитим склом нагадує: ми у сьогоденні, а в Україні вирує війна.

— Коли ми з партнером будували цю пекарню — а це було близько двох років тому — ми якраз і прагнули, щоб тут все було справжнім. Місили глину з соломою для хатинки. Побудували дров’яну піч. Власними руками зробили все, — розповідає Ярослав.

— Ідея яка була? — продовжує він. — Створити автентичний простір, пекти крафтовий хліб з тіста ручного замісу на заквасці. Жодних тістомісів, добавок. Все, як робили українці з давніх-давен.

«Все було гірше, ніж погано»

— Виходить так, що у пекарні російські військові зробили собі штаб, — розповідає Ярослав. — звісно, навели тут свій «порядок». Щось викинули. Що не викинули — розбили. Що не розбили — вкрали. Я чекав, коли Бучу звільнять від окупації. Приїхав у перші ж дні, як тільки дозволили. Приїхав і побачив…

На питання «Чи все було настільки погано?», пекар сумно посміхається:

— Гірше, ніж погано. Хаос був повний.

Холодильники зі складу опинилися розбитими у лісі (бо окупантам потрібне було вільне місце для сну!). Зникла піч для обігріву приміщення. Автентичний кам’яний млин розтрощений. Та навіть засов з печі вкрали росіяни.

Але це не вплинуло на бажання продовжувати справу. Ярослав не залишився сам. Відновити справу особисто запропонував Jacek Polewski — власник пекарні у Польщі, який приїздить до України та допомагає людям пекти хліб.

— Зараз у нас програма-мінімум для відновлення, — розповідає пекар. — Ми тільки печемо хліб, без розширення асортименту, без зайвих «прикрас». Це буде потім. Моя місія зараз — забезпечити людей у Бучі хлібом. Бо зараз у місті працює тільки моя пекарня.

Ярослав каже: за день виходить спекти близько трьохсот хлібин. А прагне більшого: попит занадто великий. У планах — півтисячі буханців на день. Та для цього потрібно будувати другу піч. На це зараз збирають кошти.

хліб

Доброчинність? Ні: життєва позиція

Весь спечений хліб пекар роздає бучанам безкоштовно. Справа не тільки у «тренді» на доброчинність. Це справді потрібно людям, які пережили жахи окупації і тільки-но починають повертатися до життя. Війна ще триває.

— Якщо потрібен хліб, його можна взяти. Всім, хто хоче дати кошти, ми пропонуємо: або внесіть добровільну пожертву, або просто оплатіть «довоєнну» вартість хліба, — каже Ярослав.

За його словами, проблем з ресурсами немає. Чи не кожного дня звертаються доброчинці та волонтери, представники благодійних організацій. Підвозять борошно і олію, дарують дрова.

— Мені кажуть: забезпечимо всім необхідним. А твоя справа — пекти хліб, — посміхається пекар.

Зізнається: виникають складності з логістикою. Спекти хліб — справа звична. Але доставити його містянам непросто. Потрібен транспорт, потрібні «вільні руки». Але й ці завдання команда небайдужих людей теж намагається вирішити.

хліб

Війна продовжується. Хліб печеться

— 24 лютого я збирався зранку їхати з Києва до Бучі: відкривати пекарню і продовжувати звичну справу, — згадує Ярослав.

Та атака російських військових порушила плани пекаря — як і мільйонів інших Українців. Київщина одразу відчула на собі ворожу навалу. Бучу окупували в перші ж дні військової агресії.

— Одного дня дізнався, що недалеко від моєї пекарні впав снаряд. Гадав: все, зруйнована моя хатинка, — розповідає Ярослав.

Але хатинка вціліла. Серед побитої війною землі, серед Київщини, яка майже місяць оговтується від окупації та оплакує втрачених. В печі палахкотить вогонь, вправні руки формують десятки нових буханців, і рум’яні хлібини щодня народжуються з українського борошна.

Фото: Facebook-сторінка Ярослава Бурківського

Автор: Сергій Носенко