Ексклюзив

24 Жов, 16:12

724

«Ми мали алгоритм дій у разі евакуації лікарні, проте до окупації нас ніхто не готував» — директор Ірпінської міської лікарні Антон Довгопол

В інтерв’ю «Київщині 24/7» директор Ірпінської міської лікарні Антон Довгопол розповів, як вдалося врятувати заклад під час окупації регіону, коли почне роботу новий медцентр в Ірпені та хто є меценатами лікарні.

Антоне, яку посаду ви зараз обіймаєте? Що входить до вашої компетенції?

Зараз я обіймаю посаду директора комунального некомерційного підприємства «Ірпінська центральна міська лікарня». У мої обов’язки входить організація надання амбулаторної та стаціонарної медичної допомоги жителям Бучанського району, населення якого до війни складало біля 500 тисяч мешканців, зараз — близько 300 тисяч.

До структури закладу, який я очолюю, входять: стаціонарне відділення (м. Буча), пологовий будинок (м. Ворзель) та амбулаторно-клінічні бази для дітей та дорослих (м. Ірпінь).

Як ви особисто й Ірпінська лікарня загалом готувалися до можливого вторгнення росії (йдеться про період грудень 2021, січень-лютий 2022)?

Питання складне. Якщо ми згадаємо кінець 2021 року та початок 2022-го, то в переважної більшості людей було переконання, що повномасштабна війна неможлива. Такого просто не може статися в наш час у центрі Європи. Але, на жаль, війна все-таки почалась. Якщо говорити про те, як готувалися, то ніякої спеціальної підготовки не велося, адже нам не давали таких вказівок ані Міністерство охорони здоров’я, ані представники безпекового сектору. Проте ми вже 3 роки, починаючи з 2019 року, живемо в умовах реформування медичної галузі, і це нас — керівників лікарень — навчило бути запасливими. У моєму медзакладі завжди є запас усього необхідного на місяць уперед, адже часто ми отримуємо фінансування із запізненням або не в повному обсязі. Були непоодинокі випадки, коли змінюються «правила гри» між Національною службою здоров’я України та закладом. Через це, щоби не було перебоїв у наданні послуг населенню, ми завжди маємо запас усього необхідного не лише на поточний місяць, а й на наступний також. Це нас і врятувало, тому що на початок повномасштабної війни ще не був витрачений до кінця лютневий запас, і вже був сформований березневий запас. І взагалі ми завжди підтримуємо заклад у належному стані, обладнання вчасно проходить профілактику та поточний ремонт. Це дало нам можливість швидко розгорнути операційні, підключати додаткове обладнання та провести ту шалену кількість операцій, яку ми зробили в період окупації з 24 лютого до 12 березня — на базі лікарні було проведено 200 операцій.

На територію Київської області окупанти прийшли в перші дні березня. Що відбувалося в лікарні Ірпеня, коли росіяни зайняли місто?

У нашій лікарні, як і в кожному медзакладі, є структура під назвою Цивільний захист. Стандартний формат співпраці з цією структурою передбачав роботу з попередження виникнення надзвичайної ситуації, реакція на надзвичайну ситуацію: що і як повинні робити співробітники медзакладу та якими є дії в разі евакуації лікарні. До окупації, на жаль, нас ніхто не готував. Тому все, що відбувалося в період із 4 до 12 березня (в цей час лікарня знаходилася без електроенергії, водопостачання та водовідведення з майже відсутнім зв’язком) — усі наші дії були імпровізацією. І попри все, у нас було 3 чітких завдання: продовжувати надавати медичну допомогу, вберегти життя пацієнтів та персоналу й бути готовими до евакуації, тільки-но оголосять про таку можливість.

То був надважкий період. Лікарня перебувала під постійними обстрілами, персонал продовжував надавати медичну допомогу, до нас зверталися люди не лише за лікуванням, а і просто за продуктами або з проханням залишитися в лікарні, бо їхнє житло було зруйновано. Лікарі продовжували оперувати, приймати пологи, дехто з персоналу розвозив продукти й медикаменти в різні райони Бучанської громади.

Особисто я весь цей період перебував у Бучі та керував роботою пологового відділення та стаціонару.

У ті дні з Ірпеня та сусідніх містечок виїхало багато людей, зокрема й лікарів. Як ви вирішували питання нестачі спеціалістів, до кого зверталися по допомогу?

У нас із цим проблем не було. 24 лютого в лікарні на робочих місцях було 150 лікарів та медичного персоналу. Окрім наших штатних співробітників, до нас приїздило багато лікарів з інших медзакладів. Вони знали, що лікарня працює й що в ній постійно знаходиться директор. Наприклад, 26 березня приїхало подружжя Свист, вони обидва нейрохірурги. До речі, їх відзначили нагородою «Герой нації» за ті складні операції, які вони успішно проводили в період активних бойових дій на території Київської області. Тоді ми з колегами намагалися зробити так, щоб у трьох філіях Ірпінській лікарні надавали всі види медичної допомоги. Ми чинили речі, які не робилися до війни: наприклад, у поліклініці, де ніколи не приймали пологи, жінки народжували, у стаціонарі — оперували, у пологовому — народжували дітей та проводили операції, зокрема й нейрохірургічні втручання.

Коли почалася евакуація лікарні? Як вдалося погодити це з окупантами? Якою була ваша роль у цьому процесі?

Найперша евакуація — це була евакуація пологового будинку (м. Ворзель): породіллі та новонароджені малюки. Нам вдалося їх вивезти на безпечну територію 9 березня.

Наступним треба було вивозити стаціонар, що знаходився в Бучі. На той момент у стаціонарі перебувало біля 180 пацієнтів, 100 людей медичного персоналу, близько 60 місцевих жителів, будинки яких були зруйновані, а також ми мали в патанатомічному відділенні 67 тіл, які також зобов’язані були вивезти.

Уперше про можливість евакуації нам було оголошено 8 березня. Ми до неї були готові, але, на жаль, вона зірвалася. Нам вдалося почати вивозити найтяжчих хворих зі стаціонару лише 9 березня, з ними також поїхала частина лікарів. Основна евакуація зі стаціонару відбулася наступного дня.

Була важка ситуація із захороненням людей, які були на той час у морзі лікарні: на міському кладовищі в ті дні працювали ворожі снайпери, тому тіла було поховано на території церкви.

Оскільки необхідність надавати медичну допомогу жителям громади все ще була, то я поговорив із персоналом лікарні й повідомив, що в лікарні залишаюся я та всі, хто має бажання продовжувати працювати тут. Але це має бути виключно особиста відповідальність кожної людини. На 11 березня в лікарні разом зі мною перебувало біля 50 медичних працівників. У цей же день на територію закладу заїхала колона російської техніки, і лікарню взяли в облогу. Росіяни взяли в заручники лікарів і примушували мене очолити окупаційну адміністрацію міста Буча. Ми на жодну співпрацю з рф не погодилися. Вони заборонили нам покидати територію лікарні й погрожували розстрілом, якщо ми спробуємо це зробити.

Окупанти пообіцяли повернутися на наступний день, але тоді почався бій між Бучею та Ірпенем. На 12 березня мав бути погоджений офіційний коридор для евакуації, але окупанти його зірвали, про що повідомила Ірина Верещук. Проте ми з лікарями все-таки вирішили виїздити з лікарні на власних автівках, щоби мати шанс врятувати життя та не стати військовополоненими. На момент нашого виїзду з лікарні на Варшавському шосе стояла черга з 200 цивільних автівок, які ще не знали про зрив коридору евакуації, і ця колона почала рухатися за нами. Окупанти на блокпостах були спантеличені такою кількістю автівок. Вони подумали, що йде погоджена евакуація населення — ось так дивом нам вдалося врятуватися самим та вивезти людей.

Як працює лікарня в Ірпені сьогодні: чи проводяться вже планові операції, лікування в стаціонарі та прийом пацієнтів у поліклініці?

Сьогодні лікарня працює в штатному режимі.

Роботу медзакладу нам вдалося відновити досить швидко. У лікарню я та мої співробітники потрапили 1 квітня (регіон було звільнено в останні дні березня), а вже 14 квітня в нашій операційній була проведена перша операція. Повністю роботу лікарні було відновлено на початку червня.

На жаль, зараз ми маємо певні неврегульовані питання з Національною службою здоров’я України та медзакладом, оскільки нашу лікарню, яка пережила окупацію, фінансують за тими ж принципами, як і лікарні, які не переживали таких страшних подій і вони не проходять процес відновлення. Через це вже котрий місяць фіксуємо дефіцит бюджету. Ми постійно звертаємося з цією проблемою до керівників, що мають її вирішити. Дуже хочеться, щоби нас почули.

Чи всі лікарі вже повернулися на робочі місця? Яких ще спеціалістів наразі потребує медзаклад?

Наша лікарня укомплектована спеціалістами на 100 %. У медзакладі зараз один із найбільш збалансованих штатів у області.

Сьогодні на робочі місця все ще не повернулося біля 30 співробітників, які працювали в нас до початку війни. Проте ми доукомплектували штат за рахунок людей, які переїхали з територій активних бойових дій або тимчасово окупованих регіонів.

Я як керівник хотів би збільшити кількість персоналу, оскільки є й потреба, й охочі працювати в нас. Проте наявне фінансування поки що цього не дозволяє. Сподіваюсь, що це зміниться на краще.

Які зарплати сьогодні у фахівців міської лікарні Ірпеня?

Згідно з указом президента України мінімальна зарплата лікаря становить 20 тисяч гривень, а медичних сестер — 13 тисяч гривень. Це базові цифри, вони є обов’язковими під час нарахування зарплат у нашому закладі. Якщо ж працівники задіяні в наданні платних послуг на базі лікарні, то вони, відповідно, отримують відсоток. Також спеціалісти отримують додаткові виплати, якщо виконують роботу за сумісництвом.

Таким чином середня зарплата лікаря — 23 тисячі гривень, медсестри — 15 тисяч гривень.

Сьогодні в нас є можливість виплачувати такі зарплати, проте до кінця року ми стикнемося з проблемою дефіциту грошей на зарплати. Ми неодноразово зверталися, і продовжуємо це робити до Національної служби здоров’я України з проханням переглянути тарифи на утримання закладу. На жаль, поки що на наші прохання не реагують.

Упевнена, що вам як очільнику лікарні є чим пишатися. Розкажіть, ким або чим ви можете похвалитися: унікальними фахівцями, можливістю проведення складних операцій чи лікування важких випадків.

Я пишаюся всіма працівниками Ірпінської лікарні, які в жахливих умовах окупації та постійних обстрілів продовжували виконувати свої обов’язки: надавали медичну допомогу тим, кому вона була потрібна. У той час більшість із нас не знали, де перебувають наші рідні, як правильно чинити й чим це все закінчиться. Проте ми всі продовжували працювати — це для мене справжній героїзм.

Я був неймовірно зворушений, коли 1 квітня я написав у нашому груповому чаті про те, що час відновлювати роботу лікарні, і всі мої колеги зголосилися стати до справи негайно. Завдяки цьому ми провели першу операцію вже за 2 тижні, а повністю відновили роботу всіх відділень лікарні 1 червня.

Давайте поговоримо про СOVID-19. Чи є вже хворі на коронавірус у лікарні, яку ви очолюєте? Наскільки медзаклад готовий до можливої хвилі пацієнтів із таким діагнозом? Чи вакцинують місцевих жителів у міській лікарні?

Дійсно, ми вже почали спостерігати приріст захворюваності, проте сьогодні критичної ситуації ще немає. Наш заклад повністю готовий: вкомплектований киснем, є апарати штучної вентиляції легенів, маємо достатньо спеціалістів, наше інфекційне відділення одне з кращих в Україні. На жаль, через війну та завдані руйнування зараз ми можемо надавати для лікування хворих на СOVID всього 32 ліжка. Раніше це було 112 ліжок. Однак усі ці 32 ліжка розташовані в боксовій системі з мікрокліматом, кожне забезпечене апаратами штучної вентиляції легенів, тому лікарня може приймати найбільш тяжкі випадки. Я особисто неодноразово чув від колег та і просто пацієнтів такі слова: «Якщо ти з ковідом потрапив в Ірпінь, то в тебе точно буде все добре».

За моїми спостереженнями, особливістю цьогорічного вірусу СOVID є більш легкий перебіг та значно нижчий показник смертності — це все завдяки вдалій кампанії з вакцинації, якою займаються центри первинної медико-санітарної допомоги. Охочі отримати щеплення можуть знайти всю необхідну інформацію на сайтах цих установ, а терміни закінчення дії сертифікату та отримання бустерної дози вказані в сертифікатах у застосунку Дія.

Ще до війни планувалося, що на початку літа 2022 року в лікарні Ірпеня відкриють новий медичний центр, але ці плани зламав ворог. На якому етапі зараз цей проєкт?

Медичний центр — це для мене надважливий проєкт. Щоранку я прокидаюсь із думками про те, що ми це зробимо. І переконаний, що так і буде. Якби не війна, то на день медичного працівника, який відзначається в червні, ми мали завершити будівництво нашого центру й до серпня ввести його в експлуатацію. Планується, що в центрі будуть надаватися послуги, які не представлені в регіоні взагалі: лікування інсультів, інфарктів, відділення Emergency (невідкладних станів), неонатологічне відділення (реанімація новонароджених).

Війна зламала наші плани. Основна частка бюджету на будівництво центру мала йти від місцевої влади. Через те, що регіон зазнав сильних руйнувань, місцевий бюджет найперше направляється на його відновлення, а власних коштів нам на завершення проєкту не вистачить. Ще одна причина, через яку відкладається введення центру в експлуатацію, це те, що будівля центру постраждала від бойових дій. Станом на початок жовтня наш заклад спільно з міськрадою підписав меморандум із Міжнародним Червоним Хрестом про те, що в центрі будуть проведені ремонтні роботи з ліквідації пошкоджень, які заподіяв ворог. Роботи вже розпочалися й до кінця жовтня центр буде підготовлений до зимового сезону.

Також ми подали пакет документів щодо цього проєкту в програму «Відновлення України» й маємо всі шанси отримати фінансування. Тоді в другому кварталі наступного року ми запустимо роботу нового Ірпінського медичного центру. Дуже сподіваємося на підтримку керівництва Київської області, Департаменту охорони здоров’я та Ірпінської міськради.

Хто, окрім міськради, є патроном чи меценатом лікарні? З якими міжнародними організаціями ви співпрацюєте і в якому форматі?

Одразу після початку повномасштабної війни ми відкрили банківські рахунки — волютний та гривневий — на які всі охочі могли перерахувати допомогу нашій лікарні. І буквально за кілька перших днів, якщо я не помиляюсь протягом 6-ти днів, ми назбирали біля 5 мільйонів гривень. Одразу після деокупації регіону в Ірпінь приїздили багато зовсім різних людей — волонтерів, підприємців, представників благодійних організацій. У них усіх було одне бажання — допомогти лікарні. Тоді ми з вдячністю приймали допомогу від усіх.

Зараз ми активно співпрацюємо з організацією Project Hopeю Вона займається відновленням саме медичних закладів. Один із напрямів нашої співпраці з цією організацією було відновлення будівлі лікарні: у квітні з їх допомогою ми відновили всі вікна в установі. На другому етапі вони почали фінансувати певні програми з покращення роботи медзакладу й подальшого розвитку.

Також ми отримуємо допомогу від Ірпінської міськради, тісно співпрацюємо з МОЗ та Департаментом охорони здоров’я. Підписали меморандуми про співпрацю з різними представництвами Червоного Хреста в Україні, International Medical Corps та UNICEF.

Авторка: Анжела Ільків. 

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.