Ексклюзив

13 Сер, 11:14

1001

Дванадцятирічний Костя із села Літки Броварського району продовжує справу дідуся, щоби допомагати ЗСУ

Уже понад місяць, як Костя Чернюк змінив велосипед, ролики та скейт на деревообробний станок. Він не збирається зупинятися і працюватиме, допоки буде матеріал, можливості, запити й потреба — допомога ЗСУ, що найважливіше в час, коли в Україні йде війна.

Їхнє село знаходиться за десять кілометрів від території, де відбувалися активні бойові дії. Сусіднє селище Велика Димерка зазнало значних руйнувань і людських втрат та довгий час було в окупації. Родина Кості чула вибухи, бачила, як працює ППО, тому одного дня вирішили, що час рятуватися, і поїхали в Чернівецьку область. Допоки вони там мешкали, допомагали розбирати гуманітарну допомогу, плели сітки, постійно шукали, чим можуть допомогти.

Коли повернулися в Літки, Костя відразу запитав: «А чим ми можемо бути корисними тут?». Особливо гостро постало питання допомоги після того, як Костя побачив відео про дівчинку, яка граючи в шашки, заробляла гроші й перераховувала їх на ЗСУ. Оскільки в Літках немає гуманітарних штабів, уже все більш-менш налагоджено, вирішили підібрати заняття, яке йому цікаве й під силу. Дідусь із задоволенням підтримав таку ініціативу й запропонував навчити хлопчика ремеслу обробки деревини. До того ж у нього був матеріал та все потрібне обладнання. Раніше Костя вже робив із дідусем лопатки для кухні, тому вирішили почати саме з них. Батьки зрозуміли, що варто підтримати такі поривання Кості, та допомогли йому.

Спочатку Костя з дідусем робили лопатки для рідних, друзів та сусідів. Потім мама почала публікувати оголошення у фейсбуці, інстаграмі, створила відео для тіктоку. Інформація про Костю та його дерев’яні лопатки для кухні почала ширитися завдяки репостам та розголосу небайдужими людьми. Коли запаси деревини закінчилися, мама стала шукати можливості, де знайти необхідний матеріал. Місцева пилорама безкоштовно надала деревину, вітаючи такі патріотичні поривання хлопчика. Потім жінка зв’язалася з виробниками паркетної дошки. Вони, почувши історію Кості, з задоволенням погодилися надіслати цілих 4 ящики матеріалу, який із різних причин не підходить для виготовлення паркету, але для виробництва дерев’яних лопаток добре згодиться. Про роботу Кості дізналися вчителі й запросили його прийти з власною продукцією до школи. Там розкупили всі лопатки, замовили ще і висловили гордість та захоплення своїм учнем.

Зазвичай Костя працює в суботу та неділю, бо, хоч і дев’яносто відсотків роботи він уже робить сам, але поряд має бути хтось дорослий — дідусь чи тато, щоби контролювати й допомагати в разі потреби. За вихідні він у змозі виготовити понад три десятки дерев’яних лопаток для кухні.

Ще коли Костя починав і зробив тільки свій перший десяток лопаток, його мамі зателефонували замовники й попросили оригінально підписати їх. Тоді мама з Костею подумали, що для цього можна використати випалювач для дерева. Вони разом почали доповнювати свої вироби, удосконалюючи їх написами та малюнками. Мама пише на деревині олівцем, а Костя зверху випалює слова чи візерунки. На дерев’яних виробах тепер красуються різні надписи: «від Кості для Антоніни», «від Кості, 2022 рік», «від Кості для Каті», «все буде Україна», «Україна понад усе». Також вони наносять патріотичні візерунки: герб України, прапор або калину. Це все ексклюзивно, адже написи та малюнки не повторюються.

Костя не збирається зупинятися і планує розширити асортимент своєї продукції, оскільки запити є, та й матеріал обіцяють ще надіслати. Вони вже домовилися з дідусем про виготовлення підставок під гарячі страви й дощечок для кухні.

Географія замовлень досить широка: Запоріжжя, Дніпро, Бровари, Кропивницький, Черкаська область. Розуміючи, що кошти будуть перераховані на ЗСУ, люди звідусіль надсилають різні суми — 200 гривень, 500 гривень, навіть один пан із Франції надіслав 20 доларів. Мама Кості й досі не знає, як він дізнався про них, але такі заохочення важливі для маленького майстра.

Гроші від замовлень надходять на картку мами, але вона звітує про все й дуже уважно вивчає, куди саме передати далі отримані кошти. Частину прибутку перерахували у Фонд Сергія Притули, частину — знайомим, які займаються закупівлями дронів, бронежилетів та автомобілів для військових. Важливо, щоби гроші пішли в правильне русло, не зникли в нікуди, тому надсилають тільки перевіреним людям та організаціям.

Якби Костя продавав лопатки і просто забирав кошти собі, такого розголосу б не було. А отже і вдячності та відчуття, що ти можеш бути корисним. Ймовірно, він би швидко перегорів і перестав займатися цією справою. А так щодень хлопчик працює все більш натхненно та завзято. Скоріш за все з вересня буде онлайн-навчання, то Костя зможе поєднувати уроки зі своїм уже улюбленим заняттям. Він бачить підтримку і допомогу і сподівається стати прикладом для інших дітей.

Один із друзів Кості Ваня, який зараз тимчасово мешкає на Прикарпатті, теж загорівся ідеєю допомоги армії і придумав для себе заняття відповідно до можливостей. Оскільки він цікавиться географією, батьки роздрукували для нього прапори 220 країн світу, і тепер Ваня з батьками їздить до Коломиї, вибирає локацію й чекає перехожих, які згодні взяти участь у лотереї. Потрібно вибрати будь-який прапор, і в разі, якщо Ваня розгадає, якій країні він належить, — пожертвувати будь-яку суму на ЗСУ.

Незабаром Костя з мамою планують знову поїхати на Буковину до родини, які надала їм житло на початку війни і, звичайно, хочуть захопити із собою дерев’яну продукцію. Тому на вихідних у Кості з дідусем чимало роботи.

Найбільшим бажанням хлопчика, як і мільйонів інших дітей, є відсутність страху за своє життя, за рідних, близьких та друзів, можливість вільно гуляти рідним селом і подорожувати Україною.

Авторка: Валентина Турчин.