9 короткометражок про Київ для тих, хто сумує за столицею

Оскільки Віталій Кличко, очільник КОДА Олександр Павлюк та інші військовослужбовці просять киян ще не повертатися до міста, наша редакція вирішила зібрати короткометражні фільми про Київ для тих, хто сумує за столицею.

Старі й сучасні, естетичні й по-своєму божевільні, — які розкажуть історії звичайних людей, будівель і навіть балконів, аби занурити глядача в атмосферу особливого міста.

 

Кадр із фільму “Київські фрески”

 

«Київські фрески», 1966 р.

Художній фільм-алегорія на тему наслідків війни режисера Сергія Параджанова (також відомий як творець «Тіней забутих предків»). До написання сценарію долучився письменник Павло Загребельний.

Артхаусна робота виявилася дуже вільної форми, без стилістичних обмежень та кіностереотипів. У 1988 році на кінофестивалі в Мюнхені критики назвали цю короткометражку «новаторським відкриттям».

Події розгортаються 9 травня в Києві. Головний герой безмовно спостерігає за людьми та містом і намагається знайти виправдання своїм діям.

 

«Київські мелодії», 1967 р.

Фільм-роздум Ігоря Самборського з цікавим музичним супроводом. Головні ролі зіграли Іван Миколайчук та Олена Крапович.

Молодий композитор блукає засніженим містом у пошуках натхнення. Він пильно спостерігає за містом, аж ось помічає дівчину в тролейбусі й невідступно слідує за нею. Кожен звук, який він чує, стає для нього частиною нової мелодії.

Музичною темою фільму стала пісня «Два кольори» Олександра Білаша на слова Дмитра Павличка. На її ноти герой розкладає гамір мегаполісу.

 

«Цвях», 2016 р.

Короткометражна драма, знята Філіпом Сотниченком, що також перемогла на Одеському кінофестивалі.

Сюжет оповідає про дівчинку, яка в 1996 році переїздить до Ліхтенштейну разом з вітчимом та матір’ю. Через 20 років вона повертається в місто свого дитинства. Проїжджаючи Подолом, героїня порівнює Київ зі своїх дитячих спогадів і теперішній, сучасний. Дівчина намагається знайти відповідь на запитання, що змінилося в столиці з 1990-х років.

 

«В радості, і тільки в радості», 2018 р.

Дебютний драматичний фільм Марини Рощиної одразу здобув призи на Одеському кінофестивалі та на «Молодості».

За сюжетом, молода дівчина й мама маленького хлопчика балансує між яскравим юнацьким «відривом» і відповідальністю за дитину. Стрічка протиставляє два різні життя героїні – те, де вона насамперед мама, та рейви й світанки в центрі Києва. Добре знайоме нам столичне метро слугує «містком» між різними сторонами її життя та особистості.

 

«Петрівка-реквієм», 2018 р.

Це анімований фільм режисерки Катерини Возниці, натхненний перейменуванням станції метро «Петрівка» в «Почайну», після чого всі оголошення в потягах переозвучив новий диктор.

Київ тут є місцем для подій та сенсів, які режисерка іронічно втілила в пригодах дезорієнтованого героя під час неспинної декомунізації міського простору. На екрані відчувається знайома кожному киянину розгубленість через нові назви та звуки замість звичних.

 

«Прощавай, Головін», 2019 р.

Драма канадця Матью Ґрімара, що перемогла на Одеському кінофестивалі та отримала нагороду на Берлінському кінофестивалі в секції “Generation 14 plus”.

Перед глядачем постає внутрішній діалог Яна Головіна, якого зіграв Олександр Рудинський. Після смерті батька хлопець нарешті може поїхати за кордон, подалі від України. Він сильно жадає нового життя, але не може попрощатися із сестрою. Автор проводить паралелі між песимістичним ландшафтом Троєщини та відчуттям замкнутості простору й свободи вибору.

 

«Вхід через балкон», 2020 р.

Режисер Роман Блажан зняв короткий документальний фільм, який буквально досліджує звичайні балкони Києва та сімох інших міст. Щоправда, тут ця буденна річ показує цікавий український феномен – кожен балкон індивідуальний, як і його власник. Вони дивовижно змінюють міський простір.

Цей феномен розглядається не тільки з точки зору впливу на архітектуру міста, піднімаються питання власного простору, антропології, культури та історії нашої незалежності.

 

«Ландшафтна архітектура: переосмислення майбутнього з тоталітарного минулого», 2020 р.

Проблему інтеграції радянської архітектури в сучасний український простір порушує і ця англійськомовна робота Романа Блажана. Ідея короткометражки належить ланшафтному архітекторові Максиму Коцюбі.

Україна незалежна вже понад 30 років, але привид її тоталітарного минулого живе, і найбільш помітно — у ландшафті країни. Сувора архітектура радянського модернізму зберігається в багатьох містах. Фільм шукає відповідь на питання: якщо міські простори формують цінності його мешканців, то як це — жити сьогодні в пострадянській Україні?

 

«UKRAINE. Pretty Cool Place» (з англ. «Україна. Доволі Класне Місце»), 2021 р.

Новозеландський режисер Люк Хаксхем зняв короткометражку, де висміяв голлівудські стереотипи про Україну, у які він і сам вірив, допоки не відвідав Київ. Свою роботу він присвятив друзям, які там живуть.

Як заявив Хаксхем, його відеоробота насамперед пародіює те, як іноземна авдиторія бачить Україну через викривлену медіа призму. Він зізнався, що працював практично без бюджету, а під кінець у нього було почуття, наче він «вийшов із коми».

 

Дібрані фільми можна або вільно переглянути в мережі, або взяти на прокат в українському онлайн-кінотеатрі «Takflix», який віддає 50% від касових коштів творцям.

Редакція «Київщини 24/7» сподівається, що роботи амбітних режисерів підбадьорять тих, хто зараз тужить за рідним домом, і тільки посилять любов і цікавість усіх киян до серця України.